« одного боку, п≥дпис ≥снуЇ прот¤гом вс≥Їњ ≥стор≥њ словТ¤нськоњ писемност≥ (починаючи з рукопис≥в XI-XII стол≥тт¤) - у вс≥х тих випадках, коли на документах ставили власноручний п≥дпис ≥з зазначенн¤м ≥мен≥ того, хто писав. « ≥ншого боку, т≥льки з початку XVI ст. (частково) та з к≥нц¤ XVII ст. (в≥дносно масово) бере початок створенн¤ Ђспец≥альногої самост≥йного граф≥чного Ђмалюнкаї в написанн≥ ≥мен≥, пр≥звища (пр≥звиська) у записах, ¤к≥ потр≥бно було засв≥дчити.

ѕерший етап: XII-XVI ст. (устав та п≥вустав).

ѕ≥дпис ≥снуЇ формально. «асв≥дченн¤ п≥дпису особи на документах не в≥др≥зн¤Їтьс¤ за формою в≥д написанн¤ самих документ≥в. “ут швидше можна говорити не так про власне п≥дпис, ¤к про власноручний запис, що засв≥дчуЇ особу. ѕроте вже з початку XVI стол≥тт¤ у документах з'¤вл¤ютьс¤ п≥дписи за зразком грецького скоропису. ÷е були л≥гатури (групи л≥тер, з'Їднан≥ в один комплекс, що Ї стаб≥льним дл¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ людини), або групи л≥гатур, або скорописне написанн¤ ≥мен≥. ¬сюди дотримуЇтьс¤ повна л≥терна транскрипц≥¤, але найголовн≥ше у п≥дпис≥ Ї його красиве оформленн¤. Ќайчаст≥ше трапл¤ютьс¤ в документах духовних ос≥б. ќднак ц¤ Ђмода на п≥дписї занепадаЇ ≥ дал≥ не розвиваЇтьс¤.

ƒругий етап: к≥нець XVI - перша половина XVIII ст. (скоропис).

≤снують стаб≥льн≥ граф≥чн≥ особливост≥, ¤к≥ вид≥л¤ють написанн¤ ≥мен≥, пр≥звиська (повна буквена транскрипц≥¤) в документах. ” зак≥нченн¤х п≥дпис≥в простежуютьс¤ розчерки у вигл¤д≥ або простих дугових частин, або петель, або структурно складних систем елемент≥в. —туп≥нь зв'¤заност≥ л≥тер в п≥дпис≥ вищий, а вар≥ац≥й накреслень менше, н≥ж у почерку в ц≥лому. ќсобливу групу складають п≥дписи на кириличних документах зах≥днословТ¤нського походженн¤, визначальною особлив≥стю ¤ких Ї по¤ва дуже складних розчерк≥в-малюнк≥в - параф≥в. ÷≥ п≥дписи ор≥Їнтован≥ на зах≥дноЇвропейськ≥ зразки.

“рет≥й етап: друга половина XVIII-XIX ст. (скоропис).

÷ей пер≥од називаютьс¤ "золотим стол≥тт¤м" словТ¤нського п≥дпису. ¬елика р≥зноман≥тн≥сть п≥дпис≥в, простежуЇтьс¤ ч≥тка соц≥альна, профес≥йна та культурна стратиграф≥¤ (под≥л, р≥зниц¤ в написанн≥), що в≥дбиваЇтьс¤ на конструкц≥њ п≥дпису, характер≥ розчерк≥в. ƒо початку XIX стол≥тт¤ за своњм граф≥чним оформленн¤м словТ¤нський п≥дпис був под≥бний до сучасного зах≥дноЇвропейського. ѕ≥дписи б≥льшост≥ грамотних св≥тських ос≥б мають складн≥ розчерки та ≥нш≥ складн≥ елементи. јвтографи складаютьс¤ з пр≥звища, ≥мен≥ тощо, ¤к ≥ ран≥ше з повною буквеною транскрипц≥Їю. ≤з середини ’≤’ ст. п≥дписи мали монограми перших л≥тер ≥мен≥ та пр≥звища, а з к≥нц¤ ’≤’ ст. зр≥дка з'¤вл¤ютьс¤ п≥дписи-малюнки, що складаютьс¤ переважно з умовних письмових знак≥в або систем р≥зноспр¤мованих рух≥в.

„етвертий етап (з 20-х рок≥в XX ст.)

«'¤вл¤тис¤ п≥дписи, ¤к≥ Ї скороченими вар≥антами пр≥звищ. —кладаютьс¤ з трьох-чотирьох букв пр≥звища ≥ коротких, простих за конф≥гурац≥Їю розчерк≥в.

”крањн­ськ≥ знаме­ни­тос­т≥ за роки кар'Їри п≥дпи­сувалис¤ не лише на бана­льних лист≥в­ках, а й на ...

ј ви б дали кре­дит чоло­в≥­ку, в ¤кого у пас­пор­т≥ зам≥сть п≥дпи­су був смайлик?

’то пос­м≥в вказу­вати, ¤кою повин­на бути дов­жи­на п≥дпи­су?